4 серпня правозахисна організація Amnesty International оприлюднила звіт, у якому стверджує, що українські військові наражають на небезпеку цивільне населення, адже, мовляв, створюють бази у житлових районах, лікарнях, школах та поблизу зерносховищ. Українські політики, дипломати та блогери майже одностайно засудили висновки AI; авторів звіту звинувачують у свідомому або несвідомому підігруванні російській пропаганді.

НВ зібрав ключові тези звіту та реакцію з Києва на нього.

«Чому ЗСУ не стріляють з поля?» Про що пише Amnesty

Звіт починається з випаду проти Збройних Сил України: «Українські війська поставили під загрозу цивільне населення, створивши бази та розмістивши системи озброєння в населених житлових районах, зокрема в школах і лікарнях, під час відбиття російського вторгнення, яке почалося в лютому. Така тактика порушує міжнародне гуманітарне право та ставить під загрозу цивільне населення, оскільки перетворює цивільні об’єкти на військові цілі».

«Перебування в обороні не звільняє українських військових від дотримання міжнародного гуманітарного права», — заявила керівниця AI Аньєс Калламар.

Далі, власне, розповідається, яким чином дослідники Лабораторії кризових доказів AI дійшли висновків про провину ЗСУ у загибелі мирних людей та пошкодженні їхнього майна.

Організація перевірила місця російських ударів на Донбасі, в Миколаївській та Харківській областях, опитала тих, хто вижив, свідків і родичів жертв атак. Розповідям цивільних українців присвячено цілий розділ звіту.

Так, мати 50-річного чоловіка, якого було вбито під час ракетного обстрілу 10 червня в селі на південь від Миколаєва, розповіла, що її син часто відносив їжу солдатам, які квартирували неподалік. Загинув він у дворі власного двору, проте у сусідньому будинку дослідники Amnesty International знайшли військову техніку та форму.

Ще один свідок, Микола з розбомбленого росіянами Лисичанська, висловив таке судження, на яке спираються правозахисники: «Не розумію, чому наші військові стріляють з міст, а не з поля».

Анна з Донецької області розповіла, як 6 травня російські касетні боєприпаси пошкодили її будинок, де вона мешкає з сином та 95-річною матір’ю. За словами жінки, українська артилерія стояла біля її городу. Щоправда, наступною фразою жінка фактично спростовує твердження Amnesty, що Україна мусила евакуювати всіх цивільних, якщо вирішила тримати оборону в містах. «Моя мама паралізована, тому я не могла втекти», — пояснила Анна.

Такий самий аргумент навела Катерина з Бахмута, яка пережила ракетний удар 18 травня. «Я залишилася тут, тому що мама не хотіла йти. У неї проблеми зі здоров’ям». Та для правозахисників усе одно важливіше, що перед ударом українські війська використовували будівлю навпроти розбомбленої, а дві військові вантажівки були припарковані перед іншим будинком у цьому районі Бахмута.

Окремо AI звертає увагу на факти розміщення українських військових у школах, біля ферм, у лікарнях («у двох містах десятки бійців відпочивали, вешталися та їли в госпіталях, в одному — вели вогонь біля лікарні»). Це, на думку дослідників, є кричущим порушенням норм міжнародного гуманітарного права, адже саме туди могли цілити росіяни.

Наприкінці документу Amnesty International зауважує, що агресор застосовує невибіркову зброю, включно з забороненими на міжнародному рівні касетними боєприпасами, та висновок робиться такий: «Практика українських військових щодо розміщення військових об’єктів у населених пунктах жодним чином не виправдовує невибіркових атак Росії».

«Збочення, фальшивий баланс». У Києві не змовчали

Amnesty пише, що доправили своє дослідження Міноборони України 29 липня, однак відповіді не було. Зате ця відповідь не забарилася після публікації звіту на сайті AI.

Міністр Олексій Резніков у своєму Facebook запевняє, що не дозволить «паплюжити нашу армію».

«Будь-які спроби поставити під сумнів право українців опиратися геноциду, захищати свої родини й домівки, захищати свої життя і життя своїх дітей, опиратися діям Росії як держави-терориста — це збочення, у які б правові конструкції його б не маскували. Будь-які спроби навіть побіжно урівняти неспровоковану російську агресію і український самозахист, як це зроблено в матеріалі Amnesty International, — це свідчення втрати адекватності і спосіб знищити свій авторитет», — заявив Резніков.

Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба не приховує обурення.

«Розумію, що у відповідь на критику Amnesty International скаже — так ми ж критикуємо обидві сторони конфлікту. Але давайте чітко домовимося про розуміння простих речей. Така поведінка Amnesty International — це не про пошук і донесення світові правди. Це — про створення фальшивого балансу між злочинцем і жертвою. Між країною, яка тисячами знищує цивільне населення. І країною, яка відчайдушно захищається, рятуючи свій народ, рятуючи континент від цієї навали», — прокоментував він, закликавши правозахисників не «займатися створенням фальшивої реальності».

У Центрі стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки вважають, що звинувачення від Amnesty International на адресу ЗСУ не несуть жодної користі, а «лише підігрують РФ, яка прагне послабити західну допомогу Україні».

Загрозу мирним українцям становить не українська армія, а російські військові, на рахунку яких безліч найжорстокіших воєнних злочинів та геноцид, написав у Twitter радник глави Офісу президента Михайло Подоляк.

«Сьогодні Росія докладає максимум зусиль, щоб дискредитувати Збройні Сили України в очах західних суспільств та зірвати постачання зброї, використовуючи всю мережу своїх агентів впливу. Шкода, що така організація, як Amnesty International, бере участь у цій кампанії з дезінформації та пропаганди», — зазначив він.

«Не дивно, але гидко». В українському сегменті Мережі одностайні щодо AI

З-поміж блогерів і коментаторів в Україні не знайти тих, хто погоджувався б із висновками міжнародної правозахисної структури. Про це з іронією написав у Facebook експерт, радник міністра оборони Олексій Копитько: «Діапазон оцінок AI — від лівацьких гівноїдів до корисних ідіотів — демонструє плюралізм, свободу думок та водночас високий рівень одностайності українського суспільства з цього питання».

Він вважає, що матеріал Amnesty International «повністю укладається у поширену на Заході девіацію» — українці мають здатися, тоді всім буде добре. «У багатьох інституціях це мракобісся є фундаментальною основою всієї роботи. Є деякі правила, які агресор не виконує. Демонстративно. При цьому від жертви агресії вимагають суворого виконання всіх букв без урахування контексту. Що на практиці означає самогубство. Ну, тут нічого не вдієш, кажуть шановні організації. Так, агресор нас посилає, на нього ми не можемо впливати. Тому будемо свербіти вам. То коли ви себе уб’єте? Відмовляєтесь? Тоді ви у всьому винні!» — зазначив Копитько.

Amnesty International і раніше помічали у спробах у жодному разі не образити Москву, зауважив Сергій Сидоренко з Європейської правди.

«Але зараз вони поставили дуже високу планку навіть на своєму рівні. Не так щоб дивно, але гидко. Утім, проблема в тому, що цих покидьків слухають і вірять їм (як не дико це звучить для нас) всілякі уряди та інші пацифісти на Заході. Це та реальність, з якою Україні, нашому МЗС тощо доводиться працювати», — підкреслив журналіст.

«Таке відчуття, що мета AI — досягти міжнародної амністії для однієї людини — Володимира Путіна. Інших завдань у неї взагалі не лишилося», — впевнений міжнародний оглядач Іван Яковина.

Головний редактор Громадського радіо Тетяна Трощинська дивується тому, що організації на кшталт Amnesty international досі існують у такому вигляді, як нині.

«У самій природі цих диких звітів і моніторингу „обох сторін“ закладений баг. Вони виходять з того, що війна може відбуватися у якомусь обгородженому колючим дротом зоопарку, де здичавілі військові з „обох сторін конфлікту“ вбивають одне одного. А цивільні з „обох сторін конфлікту“ танцюють у мирному садочку під блакитним небом. Принаймні, я думаю, що таке кіно прокручує в голові очільниця Amnesty international Аньєс Калламар», — написала вона в соцмережах. На її думку, у світі буде менше війн, коли Червоний Хрест, ООН, Amnesty international та «купа інших безпорадних міжнародних інституцій» припинять писати абсурдні звіти і мирити ґвалтівника й жертву.

Блогер Антон Ходза саркастично пропонує українській владі діяти так, як пропонує Amnesty:

«При Генштабі має бути сформована наглядова рада з представників правозахисних організацій, яка має проводити експертизу усіх оперативних планів командування. Залужний подає детальні мапи, плани, накази, а міжнародні експерти їх ретельно вивчають на предмет відповідності гумправу. І впродовж місяця дають висновок — можна воювати чи ні. Максимальна прозорість та демократичність. В раду мають увійти і представники РФ, бо це ж їх теж стосується».

Відповідь київського бюро

Чимало коментаторів чекали реакції українського офісу Amnesty international на критику. Вона з’явилася на сайті, утім, про скандальний звіт та закиди в бік ЗСУ там жодних згадок. Наголошується, що з 24 лютого дослідники організації задокументували десятки воєнних злочинів і довели, що вони були скоєні російськими військовими.

Наведено слова директорки українського офісу Amnesty International Оксани Покальчук:

«З початку повномасштабного вторгнення український офіс адвокатує розслідування та допомагає залучити слідчих-криміналістів інших країн до розслідувань воєнних злочинів на території України».

nv.ua

Від olga

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *