Можливий наступ російських військ разом з білоруськими союзниками на півночі став однією з головних тем обговорень українських військових та експертів.
Лукашенко та Путін створюють спільне угруповання військ й постійними напівнатяками надсилають погрози у бік Києва. При цьому у Білорусі ще й кажуть, що це Україна готується до нападу.
Керівництво Збройних сил України проводить навчання на кордоні з Білоруссю й готується до відбиття атаки, українці мінують підходи до кордону та готують ешелоновані лінії оборони.
ВВС News Україна розбиралась, чи варто чекати на вторгнення з Білорусі і чи дотисне Путін Лукашенка відкрито вступити у війну.
Путінські Арденни?
Військові експерти вказують, що нинішня ситуація на українсько-білоруському кордоні з можливим вступом нагадує події кінця Другої світової війни.
У грудні 1944 року німецькі війська почали свою останню велику наступальну операцію на Західному фронті – через невисокий гірський масив Арденни німці атакували американські сили у Бельгії та Люксембургу. Чи може гітлерівський “наступ відчаю” тепер повторити Росія, розпочавши нове вторгнення з Білорусі.
Ідея натхненника “Арденнської операції” Адольфа Гітлера полягала у тому, щоб прорватися до узбережжя в районі Антверпена, оточити приморське угруповання союзних військ й перерізати їхні лінії постачання (і фактично повторивши ситуацію Дюнкерка). Це мало примусити США та Англію до переговорів і перемир’я. Так Німеччина змогла б вивільнити сили для протистояння Радянській армії на Східному фронті, де ситуація була вже дуже важкою.
Вермахт справді зміг прорвати фронт і навіть просунувся майже на 100 км. Але потім далися взнаки нестача сил, палива, а також успішні дії американських військ.
У підсумку частина німецьких підрозділів була розбита і оточена, частина – змушена відступати, а для союзників відкрився шлях до Західної Німеччини. Головнокомандувач союзних військ у Європі Дуайт Ейзенхауер згодом у своїх мемуарах назве цю операцію вермахту “наступом відчаю”.
Через 78 років, вже на іншій війні, увага прикута до можливості схожого наступу.
Восени 2022 року Росія знову почала перекидати свої війська у Білорусь, що закономірно викликає тривогу щодо повторного наступу на Київ, або ж спроб атакувати Волинь і Полісся, щоб ускладнити шляхи постачань західних озброєнь для ЗСУ.
Так само все більше наростає напруга навколо Збройних сил Республіки Білорусь та питання, чи вступлять вони у війну проти України напряму.
Головна ідея можливої спроби росіян знову відкрити північний фронт в Україні загалом може бути така ж, як і у німців в Арденнах, – покращити свою ситуацію на інших ділянках лінії зіткнення, зокрема на Херсонщині.
Які ж перспективи нового наступу Росії з Білорусі станом на середину жовтня та що може стояти за початком перекидання російських сил на північ від України?
Російські військові у Білорусі
Про можливість нових наступальних дій з білоруської території говорили протягом всього літа. Зрештою, у зведеннях Генштабу ЗСУ постійно згадують про Волинський та Поліський напрямки, де обстановка всі ці місяці залишалася загалом “без суттєвих змін”.
Питання актуалізувалося з початком мобілізації в Росії та повідомленнями української розвідки, що “в Білорусі готуються прийняти 20 тисяч мобілізованих з РФ”.
А 10 жовтня, у день масованого ракетного обстрілу України (зокрема і з білоруської території), Олександр Лукашенко оголосив про створення “спільного угруповання військ”.
До цього постійний російський контингент у Білорусі нараховував близько тисячі військовослужбовців – це переважно спеціалісти, які обслуговують шість ударних літаків, чотири установки оперативно-тактичного ракетного комплексу “Іскандер”, 12 зенітно-ракетних комплексів С-400, а також зв’язківці зі станцій “Ганцевичі” та “Вілейка” біля Мінська.
Наскільки тепер реально збільшиться ця кількість в рамках “спільного угруповання”, невідомо.
Лукашенко з цього приводу лише розповів, що у спільне угруповання увійде 70 тисяч білоруських військових, а щодо росіян невизначено додав, що “10-15 тисяч від Росії вимагати зараз не треба”.
Згодом начальник білоруського департаменту військового співробітництва Валерій Ревенко написав, що зараз мова йде про передислокацію “трохи менше 9 тисяч” росіян.
Кадри перших ешелонів з російськими військовими, які прибувають у Білорусь, почали з’являтися 15 жовтня. Судячи з них, туди справді перекидають нещодавно мобілізованих.
Водночас на відео можна побачити лише автомобільну техніку новоприбулих – бронетехніки, зокрема танків, БМП чи БМД, необхідних для ударного угруповання, на кадрах не видно.
Проте 17 жовтня Білорусь анонсувала, що з Росії в рамках регіонального угруповання військ прибудуть близько 170 танків, до 100 гармат та мінометів калібром понад 100 мм та до 200 бойових машин. Що може суттєво вплинути на потужність угруповання.
За даними білоруського телеграм-каналу “Беларускі Гаюн”, наразі ешелони з росіянами прибувають у центральні та північні області Білорусі, а не у прикордонні з Україною регіони.
Разом з тим, білоруське міністерство оборони у неділю повідомило про перекидання “авіаційної складової регіонального угруповання сил”, без уточнення, про яку саме авіацію йдеться.
Коли буде реальна загроза
“Ресурс, який необхідно сконцентрувати Росії у Білорусі для створення загроз Україні в рамках повномасштабного вторгнення, – це не менше 40 батальйонно-тактичних груп БТГр”, – написав минулого тижня військово-політичний оглядач групи “Інформаційний спротив” Олександр Коваленко.
40 батальйонно-тактичних груп (або близько 24-28 тис. бійців) – за різними підрахунками, орієнтовно таким було угруповання росіян, яке вторглося в Україну з півночі у лютому.
Заявлений контингент у 9 тисяч росіян, яких зараз передислоковують у Білорусь – це близько 12 БТГр. Причому, як відзначає Олександр Коваленко, “не повноцінних БТГр, а маршових батальйонів – тобто, без техніки”.
Тому, за його словами, ці кілька тисяч російських військових – “скоріше для відволікання уваги, ніж передумова для реальної загрози”.
Якщо ця кількість почне найближчим часом відчутно зростати, то це буде індикатором того, росіяни справді готують наступальні дії з півночі, причому за участі малопідготовлених і не надто мотивованих мобілізованих.
“Якщо ж до кінця жовтня чи початку листопада ця кількість не матиме критичного приросту, то ми можемо вкотре говорити про банальну спробу відвернути увагу ЗСУ”, – вважає Олександр Коваленко.
Про потребу слідкувати за кількістю наголошував і керівник аналітичного відділу фонду “Повернись живим” та колишній офіцер воєнної розвідки Антон Муравейник в ефірі подкасту “Фронтова поплава”.
“Ніхто не знає фінальний розмір угруповання, яке вони будуть створювати… Питання в тому, скільки вони росіян привезуть. І яких”, – пояснив він.
За словами Антона Муравейника, наприклад, 5-6 ударних БТГрів кадрових російських військових, 20 БТГрів російських мобілізованих, а також 12-15 БТГрів кадрових білоруських військовослужбовців (що у сумі дає приблизно ті ж 40 батальйонно-тактичних груп) – “вже можуть бути загрозою”.
“Це буде не завтра і не післязавтра. І це не буде непомітно. І є сумніви, що росіяни туди стільки перекинуть. Але непомітно розгорнутися неможливо”, – додав він.
Чи є сили для наступу
“Звичайно, загроза, що Путін вирішить піти на свій аналог гітлерівського “контрнаступу в Арденнах” і повторити трюк зразка лютого-2022 – тобто, наситити Білорусь військами і спробувати атакувати Київ – є. Але поки немає масштабних перекидань військ, говорити про таку ймовірність рано”, – відзначає у розмові з BBC News Україна військовий аналітик компанії “Defense Express” Іван Киричевський.
“Тобто, коли сили російської армії на інших фронтах будуть настільки виснаженими, що вона ледь триматиме оборону, Кремль може дати наказ йти в наступ, щоб стримати просування ЗСУ”, – проводить він аналогії з гітлерівським “наступом відчаю”.
Водночас Іван Киричевський висловлює сумніви у тому, чи зможуть росіяни у заплановані терміни сформувати достатнє угруповання для північного наступу.
І нагадує про так званий “3-й армійський корпус”, який, за даними ГУР Міноборони України, росіяни намагалися створити влітку.
“Його мали сформувати до середини серпня. А до того часу у планах було взяти всю Донеччину й завдати максимально важкої поразки українським військам. І після того готуватися до наступу на Київ з Білорусі. З жодним з пунктів цього плану росіяни не впоралися і третій корпус довелося вводити у бій у вересні недоформованим. У підсумку українська армія його “розмотала”, зокрема на Харківщині”, – відзначає Іван Киричевський.
Чи готова Україна на півночі?
У лютому 2022 року росіянам вдалося швидко прорвати оборону українських прикордонників та військових на півночі і буквально за кілька днів просунутися до передмістя Києва.
Природно виникає питання, чи не може повторитися така ситуація при новому наступу на столицю або ж атаці на Полісся та Волинь.
Командувач Об’єднаних сил ЗСУ генерал-лейтенант Сергій Наєв у недавньому інтерв’ю “Суспільному” пояснив лютневі успіхи росіян їхньою перевагою у чисельності та озброєннях, адже тоді більшість українських бригад перебували на Донбасі, а ті, що прикривали північний кордон, мали “штат мирного часу” (тобто, було недостатньо бійців та озброєнь для повноцінної війни).
Ймовірно, вплинув і той чинник, що за два дні до російського вторгнення білоруський міністр оборони Віктор Хренін, “давши слово офіцера”, запевняв українського колегу Олексія Резнікова, що наступу з Білорусі не буде (про це Резніков стверджував у інтерв’ю Washington Post.
Зараз, каже генерал Наєв, ситуація не повториться й за динамікою російських військ на півночі уважно слідкують:
“Ми теж вживаємо заходів, щоб наші війська були у відповідній чисельності та з необхідним озброєнням та військовою технікою, з вищим бойовим потенціалом”.
“До наступу з Республіки Білорусь станом на зараз ми готові. Ті війська, які накопичуватимуться у майбутньому в Білорусі, будуть підвищувати їхню ступінь готовності та агресивності. Відповідно, українське командування також нарощуватиме і наші сили та засоби”, – додав він.
Про готовність інфраструктури кажуть і керівники прикордонних областей.
Віталій Коваль, керівник військово-цивільної адміністрації Рівненщини (яка має 218 км спільного кордону з Білоруссю), у коментарі BBC News Україна відзначає, що протягом семи місяців там готували протитанкові рови, замінували райони на кордоні та зробили інші елементи оборони.
“Посилено несуть бойове чергування ЗСУ, у тому числі – й тероборона як окремий вид сухопутних військ. А також заведені дати відсіч ворогу добровольчі формування територіальних громад (ДФТГ). Усі вони – в бойовій готовності. Постійно йде злагодження, проходять різноманітні навчання, продовжується укріплення фортифікаційних споруд”, – розповідає він.
“40% території області вкриті лісом. І саме північні райони, які межують із Білоруссю, – це непрохідні ліси, а також болота. Крім того, маємо 170 річок. Це природні бар’єри для ворожої техніки. Мости над річками – об’єкти, які можуть бути заблоковані у різний спосіб і зупинять рух ворога. Все це – великі плюси для оборони”, – додає Віталій Коваль.
“Полісся – край партизанської історії. У кожному домі є що взяти до рук, аби не пропустити тих, хто має ворожі наміри щодо України. Тільки самогубці можуть піти на нас війною через українсько-білоруський кордон”, – попереджає керівник адміністрації Рівненщини.
Збройні сили Республіки Білорусь і мобілізація
Одне з ключових питань – чи вступить білоруська армія у війну безпосередньо.
Станом на кінець 2021 року сухопутні війська Збройних сил Республіки Білорусь, за оцінкою Defence Express, нараховували 17 тис. військових, значна частина з яких – призовники.
У білорусів є бронетехніка, зокрема радянські Т-72Б і близько двох десятків модернізованих Т-72Б3, реактивна артилерія, включно з “Градами”, “Ураганами” та “Смерчами”, а також ракетні комплекси “Точка-У”.
Є досить новітні зразки озброєння, такі як реактивні системи “Полонез” з дальністю стрільби до 300 км (щоправда їх лише кілька одиниць), а у близькій перспективі – російські “Іскандери” та комплекси ППО С-400.
Має білоруська армія і свою авіацію, зокрема винищувачі Міг-29, штурмовики Су-25 і вертольоти Мі-24 та Мі-8.
“Вступ армії Білорусі у війну справді може бути небезпечним до певної міри. Білоруси можуть спробувати зайти на пару десятків кілометрів углиб української території”, – визнає Іван Киричевський.
Однак, чого немає у білорусів, так це бойового досвіду.
Уздовж всього кордону з Україною білоруси тримають зараз 6-7 БТГр, що, за оцінками Антона Муравейника, є ” фактично половиною всіх їхніх ударних можливостей”.
Білоруське керівництво, включно з Лукашенком, багато разів заявляло про небажання воювати з Україною. Утім, пам’ятаючи запевнення Хреніна 22 лютого, навряд чи ці твердження можна вважати якимись гарантіями.
Після оголошення створення спільного з росіянами угруповання та заявленої кількості у 70 тис. білоруських військових, все частіше заговорили про можливу мобілізацію в Білорусі. Зрештою, 70 тисяч – це значно більше від відомої цифри 17 тисяч реальних білоруських сухопутних сил (навіть якщо припустити, що Лукашенко під “70 тисячами” мав на увазі і тилові служби та цивільну складову армії).
Мобілізація в Білорусі ще донедавна – майже фантастичний сценарій. Однак білоруська армія справді останніми місяцями проводила невеликі навчання, де під виглядом перевірки боєготовності перевірялися мобілізаційні можливості окремих підрозділів.
А 13 жовтня у білоруському опозиційному виданні “Наша ніва” з’явилася стаття під назвою “Рішення про мобілізацію в Білорусі ухвалене”, де журналісти з посиланням на власні джерела стверджують, що “Лукашенко ухвалив принципове рішення щодо проведення прихованої мобілізації у Білорусі для доукомплектації бойових частин”.
У статті вказується, що на першому етапі ця мобілізація не торкається великих білоруських міст, а більше проходить у селах та райцентрах.
На думку авторів статті, “доукомплектація бойових частин робить сценарій ескалації на кордоні Білорусі з Україною можливим”.
“У Мінську досі вірять, що перемога буде за “союзною державою Білорусі та Росії”. Голова КДБ Іван Тертель у нещодавньому виступі перед співробітниками БелАЗу навіть конкретизував дати початку “перелому” – листопад 2022-го. Якщо прихована мобілізація розпочнеться зараз, то якраз до середини листопада її буде закінчено”, – резюмують білоруські журналісти.
Якщо мобілізація у Білорусі справді відбудеться в якомусь вигляді, то це може означати, що основою угруповання наступу з півночі у Москві та Мінську бачать саме білоруську армію з допомогою російських мобілізованих.
Офіційно Мінськ про мобілізацію не оголошував, а раніше Олександр Лукашенко взагалі заперечував будь-які подібні плани.
Чи будуть білоруси воювати?
“Білоруси проводять мобілізаційні заходи, це прихована часткова мобілізація. І беруть вони, в основному, військовослужбовців, які мають будівельні спеціальності. Тобто, головне завдання білоруської сторони – не воювати з нами, а побудувати російському контингенту якісь умови для життя”, – говорив під час одного з ефірів на каналі “Фейгін-Live” радник голови офісу президента України Олексій Арестович.
“Ймовірність участі білоруської армії (у війні з Україною. – Ред.) мінімальна. Вона, звичайно, не нульова, але загалом – дуже низька”, – переконаний Арестович.
Для багатьох військових оглядачів аргументом на користь того, що білоруська армія насправді не вступить у війну, є вивезення озброєнь та боєприпасів з білоруських арсеналів у російські підрозділи, що фіксувалося ще з літа.
“На залізничну станцію “Кіровська” в Криму прибув залізничний ешелон з боєприпасами – 12 вагонів/492 тони, який був відправлений з 43 арсеналу зберігання ракет та боєприпасів ЗС Білорусі (Добруш, Гомельська область). Найближчим часом заплановано переміщення 13 ешелонів з озброєнням та військовою технікою (219 платформ), боєприпасами (28 вагонів) та військово-технічним майном з арсеналів та баз зберігання ЗС Білорусі”, – повідомляла українська розвідка 11 жовтня.
А 14 жовтня білоруські спостерігачі повідомляли про щонайменше 22 танки Т-72А, які залізницею транспортували у бік Росії.
“Армія Білорусі ну дуже щедро ділиться з росіянами зенітно-ракетними комплексами, танками, боєкомплектом. Якби вони справді готувалися до вступу у війну, то ситуація була б рівно протилежною”, – вважає Іван Киричевський.
За його словами, це знову нагадує поведінку гітлерівської Німеччини ближче до кінця Другої світової війни, коли німці окупували Північну Італію, а пізніше – Угорщину, й використовували їхню бронетехніку та боєприпаси для власних цілей.
“Виходить так, що з одного боку Кремль хоче втягнути Білорусь у війну, а з іншого – забирає у неї озброєння та боєприпаси, які вона могла б використовувати. Але ж Лукашенко розуміє, що його підрозділи з танками Т-72Б та Т-72Б3 цілком можуть постраждати від “Джавелінів”. Втрати будуть високими і їх треба буде чимось поповнювати”, – додає експерт Defence Express.
“Проситься варіант, що Лукашенко таким чином намагається відкупитися від прямого вступу своєї армії у війну проти України”, – розмірковує Киричевський.
Кадрів прибуття у Білорусь анонсованих сотень танків ще не було. РФ мала проблеми з бронетехнікою і незрозуміло, звідки вони її перекинуть.
Автори білоруської спільноти “Беларускі гаюн” ставляться до можливості прямого вторгнення Збройних Сил Білорусі в Україну – лише як до одного з варіантів розвитку подій навколо активності білоруської армії та російських мобілізованих, але аж ніяк не обов’язкового.
Інші можливі, на їхню думку, варіанти: підготовка у Білорусі російського ударного угруповання без участі білорусів, продовження постачань російської армії за рахунок білоруського військово-промислового комплексу, а також – тренування російських мобілізованих на білоруських полігонах білоруськими кадровими спеціалістами (мовляв, саме для цього їх і перекидають у Білорусь).
Утім, є й ті хто переконаний, що рано чи пізно білоруська армія все ж вступить у війну.
Голова фонду “Повернись живим” Тарас Чмут так прокоментував новину про майбутню появу у Збройних силах Білорусі “Іскандерів” та С-400: “Вони вступлять у війну. Хіба ми виграємо раніше і РФ посиплеться…”
Що ж до настроїв самих білорусів, то один з громадян Білорусі, з яким на умовах анонімності спілкувалися BBC News Україна, і який має родичів у білоруській армії, відповів так: “Республіка Білорусь воювати не хоче. І не буде”.
English
Afrikaans
Albanian
Amharic
Arabic
Armenian
Azerbaijani
Basque
Belarusian
Bengali
Bosnian
Bulgarian
Catalan
Cebuano
Chichewa
Chinese (Simplified)
Chinese (Traditional)
Corsican
Croatian
Czech
Danish
Dutch
Esperanto
Estonian
Filipino
Finnish
French
Frisian
Galician
Georgian
German
Greek
Gujarati
Haitian Creole
Hausa
Hawaiian
Hebrew
Hindi
Hmong
Hungarian
Icelandic
Igbo
Indonesian
Irish
Italian
Japanese
Javanese
Kannada
Kazakh
Khmer
Korean
Kurdish (Kurmanji)
Kyrgyz
Lao
Latin
Latvian
Lithuanian
Luxembourgish
Macedonian
Malagasy
Malay
Malayalam
Maltese
Maori
Marathi
Mongolian
Myanmar (Burmese)
Nepali
Norwegian
Pashto
Persian
Polish
Portuguese
Punjabi
Romanian
Russian
Samoan
Scottish Gaelic
Serbian
Sesotho
Shona
Sindhi
Sinhala
Slovak
Slovenian
Somali
Spanish
Sudanese
Swahili
Swedish
Tajik
Tamil
Telugu
Thai
Turkish
Ukrainian
Urdu
Uzbek
Vietnamese
Welsh
Xhosa
Yiddish
Yoruba
Zulu