Що дасть Росії оголошена Путіним мобілізація і чого остерігатись Україні

Вигода: чисельність армії

Найбільшою проблемою для російських військ у війні з Україною став дефіцит особового складу.

За оцінками експертів, російська армія має кількісну перевагу у військовій техніці, фронтовій і стратегічній авіації, військово-морських силах, але їй не вистачає солдатів.

За загальними оцінками експертів, збройні сили України перевершують російські війська у засобах зв’язку, високоточній зброї тактичного рівня, засобах розвідки і загальній організації, але головне – Україна має чисельну перевагу в живій силі.

І вона повною мірою реалізувала її під час нещодавнього наступу під Харковом. На ділянці фронту, обраного для українського удару, щільність російських військ була вкрай невисока, і ЗСУ вдалося прорвати російську оборону.

Нестачу живої сили на фронті неможливо компенсувати нічим – танки, артилерія, ракети, тим більше авіація і флот не можуть захоплювати й утримувати території. Це може зробити лише піхота. Жива сила потрібна не лише для ведення бойових дій, а й для утримання територій.

Росія намагалася впоратися з дефіцитом військ, набираючи добровольців у регіонах і навіть вербуючи ув’язнених у колоніях до приватної військової компанії “Вагнер”. Але поки що такі заходи, вочевидь, не допомогли розв’язати цю проблему кардинально.

Як пояснив в інтерв’ю ВВС військовий експерт з Ізраїлю Давид Гендельман, оголошена мобілізація – вирішення не лише нагальної проблеми нестачі солдатів на передовій, а й розрахунок на більш тривалий термін.

“Головний плюс мобілізації у військовому плані, заради якого взагалі варто її починати, – це, звісно, збільшення особового складу. Як зараз, так і на перспективу, згідно із встановленим планом, тобто це може змінити співвідношення сил і на ближню, і на далеку дистанцію. І у такий спосіб вплинути на перебіг війни”, – вважає він.

Вигода: об’єднання навколо зрозумілої ідеї

Мобілізація може змінити сприйняття війни з Україною у суспільстві. Після оголошення про початок мобілізації російська пропаганда, найімовірніше, почне просувати гасла про всенародний характер війни, ймовірно, використовуючи образи часів Великої Вітчизняної та ідею протистояння з НАТО.

У своєму зверненні Путін вже звинуватив Захід у планах розпочати війну на території Росії: “У Вашингтоні, Лондоні, Брюсселі напряму підштовхують Київ до перенесення бойових дій на нашу територію. Вже не ховаючись, говорять про те, що Росію необхідно усіма засобами розгромити на полі бою з наступним позбавленням політичного, економічного, культурного, взагалі будь-якого суверенітету, з розграбуванням нашої країни”.

Російська влада не змогла надати чітку політичну мету на самому початку вторгнення. Зараз Путін сформулював її заднім числом:

“Рішення про попереджувальну воєнну операцію було абсолютно необхідним і єдино можливим. Головні цілі – звільнення всієї території Донбасу – були й залишаються незмінними”.

Прості гасла теоретично можуть консолідувати щонайменше ту частину населення, яка вже підтримує війну. Як неодноразово заявляли російські пропагандисти, розмірковуючи про “спецоперацію”, “Росія вже взялася за виконання цього завдання, і відмовитись від нього – неможливо”.

Вигода: посилення жорсткого режиму в країні

Мобілізація не пов’язана із запровадженням воєнного стану – це два різні поняття. Мобілізація без воєнного стану – можлива, але навіть просте оголошення мобілізації передбачає не лише заклик до військової служби. Воно стосується змін у роботі органів влади, промисловості та всієї економіки загалом.

Нова редакція КК РФ, наприклад, криміналізує зрив оборонних замовлень. Тепер у разі повторного порушення умов оборонного контракту або за відмову його укласти, передбачене кримінальне покарання. Від штрафу розміром від одного до трьох мільйонів рублів, до позбавлення волі строком від чотирьох до восьми років.

За завдання збитків на суму від п’яти мільйонів рублів або невиконання держоборонзамовлення загрожуватиме від п’яти до 10 років ув’язнення.

Крім того, закон криміналізує відмову від військової служби для контрактників. Це досить велика проблема для російської армії: багато військовослужбовців-контрактників відмовляються брати участь у бойових діях, розривають контракти, маючи на це юридичне право в рамках нинішньої ситуації, коли, за офіційною версією, Росія веде не війну, а обмежену воєнну операцію.

Після мобілізації, за новим законом, їм загрожує кримінальне покарання.

При запровадженні воєнного стану (який поки що не оголошували) в Росії можуть вжити й інших заходів, які нададуть президенту та виконавчій владі виняткові повноваження.

Проблема: неготовність мобілізаційної системи

У Радянському Союзі існувала мобілізаційна система, що була розрахована на Третю світову війну. У радянській армії існували так звані кадровані частини, укомплектовані за штатами мирного часу, – вони складалися переважно з офіцерів, і у разі початку мобілізації заповнювалися новобранцями із запасу.

Зараз в Росії, судячи з повідомлень експертів, не вистачає офіцерів, багатьох з яких відправили на фронт.

Як зазначає Давид Гендельман, проблема забезпечення мобілізованих стоїть дуже гостро:

“Усіх їх потрібно екіпірувати, озброювати, навчати, а матеріальних ресурсів, техніки, навчальних центрів, командного та інструкторського складу й на нинішню армію насилу вистачає”.

Він пояснює, що радянська система запасу, кадрових дивізій, баз зберігання військової техніки, мобрезерву та іншої завчасної підготовки для розгортання величезної армії у разі війни зламана й розвалена. Експерт каже, що нинішні ЗС РФ до такого не готувалися, тому треба розтягувати те, що є.

Тобто, якщо вдасться мобілізувати, як обіцяв Шойгу, 300 тисяч людей, то перед міністерством оборони постане проблема – знайти для них зброю, форму, екіпірування.

Радянські запаси тут допоможуть мало, воювати в чоботях, сталевих касках та гімнастерках у XXI столітті проти армії, озброєної за західними стандартами, – не найкращий вихід.

Проблема: підготовка військ

Після початку мобілізації може виникнути проблема підготовки військовослужбовців.

Судячи зі слів Путіна і Шойгу, мобілізація відбуватиметься в кілька хвиль, і насамперед до армії потраплять люди, що мають бойовий досвід або пройшли строкову службу, а також мають військово-облікову спеціальність.

Але в будь-якому випадку у військових частинах необхідно провести бойове злагодження, а також підготовку мобілізованих, більшість з яких, ймовірно, вже могли втратити професійні військові навички.

Як розповів ВВС російський військовий експерт, який попросив не називати свого імені, підготовка мобілізованих може тривати кілька місяців.

“Тим, у кого в мирному житті робота з військово-обліковою спеціальністю не пов’язана, буде складно. Казати, що ми указ підписали, а завтра армія буде інша, – некоректно. За кілька місяців відбудеться призов, і у нас будуть там люди. Ще кілька місяців має піти на те, щоб цих людей перетворити на підрозділи, частини, з’єднання. Мінімум – пів року”, – пояснює він.

За словами експерта, мобілізовані, найімовірніше, братимуть участь не в бойових діях, а в тилу – в караульній службі та на інших подібних роботах.

Щоправда, ті російські “патріотичні” експерти й блогери, які вже багато тижнів і навіть місяців закликають оголосити мобілізацію, говорять більше про те, що ці сили потрібні армії не в тилу, а на фронті, і не через пів року, а вже зараз.

До того ж ця ідея лунала навіть тоді, коли той чи інший експерт виступав проти мобілізації. У травні в інтерв’ю Life News військовий експерт Костянтин Сівков, пояснюючи, чому в Росії не буде мобілізації, говорив, що вона потрібна для активних бойових дій, а не для тилової служби.

“Мобілізація потрібна у тих випадках, коли очікують великі втрати особового складу. Коли збираються штурмувати якісь об’єкти за допомогою живої сили з великими втратами. У нас зовсім інша стратегія дій. У нас стратегія така, щоб вирішувати завдання шляхом вогневого ураження. Тому в мобілізації об’єктивно немає потреби. Контрактники – головна сила, призовники не залучені”, – говорив Сівков у травні.

Проблема: моральний стан армії

Мобілізація – крок примусовий. Мобілізовані відрізняються від контрактників насамперед тим, що останні йдуть служити добровільно.

Іншими словами, відмінність – у мотивації. Військовослужбовець на війні перебуває в обставинах, коли він має за наказом йти та ризикувати власним життям. Простого виконання наказу недостатньо.

Яскравим прикладом тут є мобілізовані жителі окупованих частин Донецької та Луганської областей, які опинилися на територіях, підконтрольних владі самопроголошених “ДНР” та “ЛНР”.

Судячи з коментарів, зокрема, й проросійських спостерігачів, бойовий дух збройних формувань цих регіонів був досить високим у першій частині конфлікту, коли їх укомплектували добровольці.

Коли ці загони почали поповнювати погано навченими цивільними, яких мобілізували силою, боєздатність частин знизилася. Важко уявити, що силою відправлені на війну люди будуть такі ж мотивовані, як і кадрові військові чи добровольці.

У разі масової мобілізації, як писав радянський військовий теоретик Олександр Свечін, на високий бойовий дух можна розраховувати лише тоді, коли цілі й завдання війни зрозумілі для всього населення.

Для того, щоб завдання війни були зрозумілі широким масам населення, вони мають бути щонайменше чітко і просто сформульовані й стосуватися кожної людини.

Сформульована Путіним ціль, заради якої мобілізовані росіяни мають бути готові віддати власні життя, – контроль над Донецькою та Луганською областями України та захист від якихось (ніким не доведених) планів Заходу щодо руйнування російської держави.

Проблема: реакція суспільства

У червні “Левада-центр” провів на замовлення видання “Спектр” опитування щодо ставлення росіян до війни в Україні. Згідно з цим опитуванням, війну на той момент підтримували 76% респондентів. Відтоді ситуація на фронті значно ускладнилася, але навіть у спокійніший для російської армії час її дії в Україні не підтримували чверть росіян.

Російський уряд спочатку намагався створити у населення ставлення до війни, яке багато хто порівнює зі ставленням уболівальників до футбольної команди – прихильники “спецоперації” не були залучені до конфлікту, який для них існував у вигляді трансляції по телебаченню.

Як зазначає Давид Гендельман, тепер для оголошення мобілізації треба зламати цю концепцію відстороненого сприйняття конфлікту та побудувати нову, в якій війна стосуватиметься вже багатьох росіян.

“Зрозуміло, все при необхідності буде відіграно у пропаганді: наприклад, при приєднанні “ЛДНР” та інших територій до Росії можна сказати: “то була “спеціальна військова операція” в Україні, а тепер це війна за нашій землі, за суверенітет, цілісність та саме існування Росії, війна прийшла в наш дім, проти нас воює НАТО, тому мобілізація – вставай, країно”, але сам факт, що це доведеться робити, хоча спочатку цього робити не хотіли, створює велику політичну й соціальну напругу”, – вважає експерт.

Досі протестні настрої у Росії особливо яскраво не виявлялися. За пів року війни було, за повідомленнями ЗМІ, близько двох десятків спроб підпалу військкоматів, антивоєнні активісти виступали з окремими акціями, які порівняно легко припиняла російська влада.

Однак, на думку експертів, це багато в чому було наслідком того, що у “спецоперації”, а не у війні, брали участь переважно ті, хто йшов на це свідомо, підписавши контракт або вступивши до ПВК.

Проблема: реакція міжнародної спільноти

Мобілізація, хоч і часткова, – це різка ескалація конфлікту, який хоч і був по суті повномасштабною війною, але все ж таки утримувався у певних рамках.

Наприклад, західні країни, насамперед – США, обмежували військово-технічну допомогу Україні, не поставляючи їй усю ту зброю, яку вона просила.

Почасти це пояснювалося побоюваннями, що Україна почне завдавати ударів по об’єктах на території Росії. Були й інші обмеження.

Поки що зарано говорити про якісь дії іноземних держав у відповідь на заяви Путіна і Шойгу, але мобілізація, нехай і часткова, а особливо – загроза застосування ядерної зброї, яка також згадувалася у виступі російського президента, виведе конфлікт на новий рівень.

Джерело: bbc.com