«Не знаєш, чи буде завтра»: як живе Бахмут, що стримує наступ окупантів на Слов’янськ

Траса Бахмут-Лисичанськ, по якій, попри обстріли, йде евакуація людей!

Одне з ключових міст Донеччини для рф — Бахмут. Від нього пролягають траси Харків-Ростов та Бахмут-Лисичанськ. За 7 кілометрів від міста — Сіверський Донець, який окупанти намагаються безуспішно форсувати. Окрім цього, це дорога до Краматорська і Слов’янська, які вони мають на меті приєднати до терористичної «днр».

Бахмут щодня обстрілюють, за 10 кілометрів точаться бої, страждають житлові квартали, гинуть люди. Понад тиждень люди живуть без газу, є часткові перебої зі світлом і водою, триває евакуація населення.

Про те як місто виживає під обстрілами — в матеріалі.

Вибух

Світлана все своє життя мешкає у Бахмуті. Тут народилась, створила родину, дочекалась онуків. Але 20 травня війна змінила її життя.

«Ми спали. О 5 ранку прогримів вибух. Полетіли рами, вікна, телевізор впав. Ми з чоловіком прокинулись у штукатурці та склі, — пригадує Світлана. — Почали діставати якийсь одяг із шафи. А вилазили вже у вікно, бо коридор був завалений».

Попри це жінка не втрачає позитиву, каже: головне, що жива.

«А що робити? Діти й ми цілі, онуки цілі. Потрібно жити далі. Війна ж у нас вже 8 років, не 90 днів. Можливо, за цей час могли б якось вже домовитися. Скільки за цей час загинуло людей і зараз гинуть», — розмірковує Світлана.

Влучання ракети 20 травня у житловий квартал Бахмута пошкодили з десяток будинків. Олександра також залишилась без даху та вікон. Наразі все ремонтує своїми силами, каже, що страх залишитися без житла не єдина проблема.

«Я не можу привітати онука з днем народження, не можу піти до батьків на могилу. Зрештою, я просто не можу посміхатися… Це не життя. Я сплю по дві три години, — каже Олександра. — Ми не кликали тих, хто прийшли сюди. Через одного шизофреніка страждає вся Україна. Але я не опускаю руки. Все буде добре, ми переможемо. Треба жити й треба боротися».

Трохи далі зустрічаю вщент розбитий будинок, у дворі чоловіка, який представляється другом родини власників.

«Вони тут були до останнього. Думали, як і більшість, що їх омине. Але війна вирішила інакше, — розповідає Ігор. — Звісно, величезний стрес. Зателефонували мені, я приїхав, почали ремонтувати вікна».

Неподалік також бачу зруйновану школу. університет, гуртожиток.

«Страх є. Кому не страшно», — каже місцева мешканка Бахмута Віра, яку я зустрічаю неподалік.

«Але я тут вже звикла. Знаю звідки бахкає і куди бігти, — додає жінка. — Евакуація – це теж страшно. Адже ти не знаєш, чи доїдеш до точки живою. Тому мені краще вже лишатися тут».

Інші ж мешканці кажуть, що бояться евакуації через можливе мародерство.

«От я поїду, а потім приїду і квартири не буде. І що? Мені вже стільки років… І залишитися без житла», — каже мешканка.

У місті частково працює громадський транспорт, аптеки, деякі магазини та ринок. Існують проблеми з хлібом, оскільки хлібний завод працював від газу, також проблеми з пальним та готівкою.

«Банкомати не заправлені. От люди отримали пенсії, зарплати, а зняти ніде не можуть, — розповідає мені місцевий таксист. — Ціни на пальне не контролюють, так само дуже високі ціни на продукти».

Деякі мешканці влаштовують у подвір’ї польові кухні.

«Стріляють постійно і може прилетіти в будь-яку точку, — каже місцевий мешканець Михайло. — Так, можна зайти в підвал та сидіти там. Але хто тобі принесе їжу, воду?»

«Нам перевернули життя»

Одним з найбільш небезпечних районів міста є територія кар’єру. Він — на виїзді із міста у бік траси Харків-Ростов. 17 травня один з житлових будинків був зруйнований обстрілами. Загинули люди, тіла декого досі не знайшли.

«Загиблих 5 осіб, травмовано 4. На теперішній час призупинили пошукові роботи у зв’язку з відсутністю спеціальної техніки», — розповіли мені в місцевому управлінні ДСНС.

«За декілька днів пошукових робіт було оглянуто та розібрано більшу частину завалів. Але тіла інших осіб виявлено не було, окрім тих які зазначені вище, тому чекаємо на додаткову техніку», — кажуть у ДСНС.

На місці я зустріла близько 30 мешканців. Загалом у районі лишається не більше 60. Більшість — у підвалі.

«Газу, електрики, води — нічого немає. Бензин купуємо за свої гроші, щоб користуватися генератором, — розповідають мешканці, які через виснаження дуже знервовані. — Досі не дістали ще людей з-під завалів, досі не поховали тіла загиблих… Це ненормально. Ми всі тут залишились без житла і без рідних».

Володимир проводить мене в будівлю, яка від руйнувань хитається. Він прожив у Бахмуті 40 років, а зараз як і з десяток інших родин у районі залишився без квартири.

«Без світла і води, під постійними обстрілами. Дуже «добре» нам живеться, — каже чоловік та додає, що мародерству вони запобігають. — Ми маємо свій патруль. Одразу всіх попередили, що залишаться без ніг, якщо хоч щось зникне з житла».

Інші мешканці кажуть, що до обстрілів у кількасот метрів від них вже давно звикли, але ніколи не знають «чи буде завтра».

«Ти ніколи не знаєш, куди воно прилетить. От як починають стріляти — «бах, бах, бах» — ніби десь там, а потім свист, секунда — і сюди прилітає», — каже мешканець району Артем.

Мешканці також розповіли, що під завалами загинула мати дітей, батько яких наразі має певні проблеми з оформленням документів. Юрію з батьками вдалося дивом врятуватися. Він виїхав за три тижні до обстрілу. Тимчасово його прихистили однокласники в більш спокійному районі міста.

«Ми фактично бомжі. Нам немає, де жити, — каже чоловік. — Зараз туди без сліз не заїдеш. У мене там все життя пройшло».

Чоловік додає, що найважливіше зараз — захист рубежів, але наголошує на тому, що хотілось би мати більше уваги від місцевої влади до тих людей, які «пережили пекло».

«Кума згоріла живцем. Вона була на кухні, так і знайшли повністю обгорілу. Кума досі не знайшли — йому 83. Ще не знайшли дівчину з 5-го поверху Віту і з другого поверху маму двох дітей Тоню», — пригадує Юрій деталі тієї трагедії.

Він виїхав на місце одразу як дізнався про руйнування будинку. Тоді там працювали рятувальники.

«На першому поверсі Іра — доньці Єві було два роки. От як вони лежали на дивані обійнявшись — так їх і знайшли. З четвертого поверху сусіди дивом вижили, просто спустилися у підвал», — розповідає чоловік.  

«Нам перевернули життя. Забрали навіть мінімальне. І от як бути далі — я не розумію. У нас перспективу у житті забрали», — розповідає Юрій.

«Стабільно напружено»

Міська влада Бахмута лишається на місці. Будівля міськради у синьо-жовтих прапорах.

«Люди довірили нам місто. Тому саме відповідальність перед ними мотивує лишатися і працювати», — каже заступник міського голови Максим Сутковий та додає, що «ситуація в місті стабільно напружена».

Він не приховує, що проблеми існують, але вони намагаються їх оперативно вирішувати.

«Через відключення газу припинив роботу хлібзавод. Але ми спільно з волонтерами оперативно налагодили підвіз. Щодня ми маємо 10 тисяч булок, якими ділимось також з прилеглими містами: Соледар, Часів Яр, Торецьк, — розповідає заступник. — Коли нещодавно вимкнули світло, комунальні служби оперативно все налагодили».

За словами заступника міського голови, наразі з Бахмута лише евакуаційним транспортом виїхало понад 9 тисяч людей.

«Ми закликаємо їхати, але обов’язково з поверненням», — каже він.

«У нас немає шахт, але є дуже багато іноземних інвестиції. У нас було дуже багато планів і буде. Ми не бачимо тут росії», — наголошує заступник міського голови.

Він також додає, що питання зруйнованого житла вони тримають на контролі — оперативно надають необхідні матеріали для швидкого ремонту, а надалі вже буде рішення щодо компенсації чи альтернативи.

«Відповідний алгоритм дій визначений законодавством», — каже Сутковий.

За його словами, освітній процес в місті тривав дистанційно, тому учні так і не почули останнього дзвоника.

«Прикро, що наші діти втрачають такі цінні моменти життя. Хтось закінчив перший клас і не почує перший останній дзвоник, хтось іде до вишу і не було в нього випускного», — каже Сутковий.

Багато медиків евакуювалися з міста, медичний процес переформатували.

«Дякую нашим колегам військовим медикам. У першу чергу ми надаємо ургентні послуги, а вже далі виконують процедури в інших населених пунктах», — каже Сутковий та додає, що з евакуацією хворих допомагають волонтери.

«Треба вірити у Збройні сили України та допомагати їм хто чим може на своєму місці. Той, хто пече хліб, має пекти хліб добре. Ми на своєму місці забезпечуємо критичну життєдіяльність населення», — додає він.

«Бахмут не віддамо»

Військові, які захищають Бахмут наголошують, що не віддадуть місто.

«Бахмут ми не віддамо. Якщо віддамо Бахмут, то підуть і далі», — каже військовий «Дєд».

«Бахмут важливий, тому що це залізничний зв’язок з окупованою частиною Донбасу. Дорога на Слов’янськ», — пояснює військовий «Кошмар». 

«Всі тут готові стояти і обороняти до останнього», — каже військовий Сергій.

«Зараз у них (окупантів — ред.) найпотужніша артилерія стоїть тут. Для того, щоб перекинути, потрібен час. А якщо будуть перекидати, відповідно, ми будемо наздоганяти», — каже «Дєд» та додає, що наразі дуже потрібна допомога заходу з боєприпасами. — Озброєння вистачає, не вистачає боєприпасів. Ми стріляємо один раз, вони — вісім. Але в нас потрапляння з 10-9,  а в них з 30-5. Тобто, вони накривають кількістю, а ми точністю». 

Щодо тривалості війни військові не беруться прогнозувати.

«Усе це залежить від швидкості реагування заходу. Чим швидше ми отримаємо, чим стріляти, а тобто будемо більше бити, тим швидше вони почнуть відступати. Якщо ж ми дамо їм можливість окопатися, то це може затягнутися, як Донецьк та Луганськ. А окопуються вони швидко», – каже «Дєд».

На думку військових, обстріл житлових кварталів Росією — намагання залякати людей.

«Це хаотичний обстріл, щоб створити хаос серед населення, люди почали масово виїжджати. Звісно, літають ракети. На наші позиції у Покровському — це якраз лінія — сьогодні прилетіло 11 ракет. 14 трьохсотих, 9 двухсотих. Хаотично, але теж наші страждають. Ну, але ми теж відповіли», — кажуть військові.

Вони додають, що ця війна проявила справжні риси багатьох військових, але більшість готові боротися до останнього.

«Звісно, серед військових є такі, хто приходить з надією побігати з автоматами по району, а потрапляють у реальні обстріли. Звісно є і  «отказнякі», усіляке. Але більшість налаштовані на перемогу».

На варті

Окрім військових, місто також боронять поліцейські та рятувальники — кожен і кожна на своєму фронті.

«Посилені патрулі. Наша основна задача на сьогодні — фіксація і документування обстрілів. Ми от нещодавно разом із ДСНС діставали людей з-під завалів, на щастя, всі були живі. Ну і затримання правопорушників, виявлення посібників РФ», — розповідає речник місцевої поліції Бахмута Павло Дяченко.

«Факти мародерства є, ми фіксуємо. Телефонують пильні сусіди часто. Правоохоронці заводять кримінальне провадження», — каже поліцейський.

Дяченко додає, що всі поліцейські лишилися на місці.

«Ми давали присягу українському народу. Це і мотивує лишатися.  Для нас нічого незвичного, ми на війні вже 8 років», — каже Дяченко.

Він наголошує: дуже важливо не ігнорувати сирену.

«Сирена — це ж заради безпеки. Живий приклад. Коли от ракета потрапила між приватними будинками, то люди спустилися у підвал — і саме це врятувало їх», — каже Дяченко.

Він також закликає усіх журналістів та журналісток дотримуватися правил безпеки, оцінювати ризики та радитися з військовими.

Важливою є також робота волонтерів. У місті працює волонтерський штаб під керівництвом управління культури.

«Місто під постійними артобстрілами, ситуація дуже складна. Але тут ще дуже багато людей, які потребують гуманітарної допомоги, — каже керівниця штабу Ірина Булгакова. — В нас пункт спочатку працював як пункт прийому допомоги для людей, які приїздили з найближчих місць до нас. Наразі ми працюємо на видачу гуманітарної допомоги».

За словами Ірини, працюють вони з лютого без вихідних.

«Їдемо в невідомість»

У Бахмуті приймають переселенців з наближених міст і селищ, в яких тривають бої. Звідти їх безкоштовними евакуаційними автобусами відправляють на Дніпро.

Під час однієї з евакуацій мені вдалося зустріти біженців з Берестового. Галина та її донька Олександра місяць прожили у підвалі, оскільки селище обстрілювали 24 години на добу. Випадково їм пощастило зустріти військових, які допомогли виїхати в Бахмут.

«24 години на добу сиділи у підвалі протягом місяця. Село на 60% зруйноване, будинок наш розбитий», — розповідають жінки.

Вони кажуть: там ще досі є люди, їхні адреси вони також передали волонтерам.

«Ми втратили все і зараз їдемо у невідомість, а ми вже немолоді. Але сподіваюсь, що будемо в безпеці, не будемо бачити і чути ці снаряди», — каже Олександра.

За словами жінок, в Берестовому чимало поранених і 8 загиблих. Серед біженців також ті, хто тікає з Лисичанська, Слов’янська, Попасної, Кленового та інших неспокійних міст.

«За Україну»

«Сам я з Дніпропетровська, живу в Києві. Я служив у 2014, 2015 і приїхав знову. За Україну, за дітей, за матерів, за цілісність», — розповідає військовий «Дєд» про мотивацію своєї щоденної боротьби.

Військовий «Кошмар» додає: «Мотивує любов до своєї країни. Не хочеться, щоб додому прийшли росіяни»